Чи варто їхати зараз відпочивати у Одеську область та до чого потрібно бути готовими

Війна триває вже п'ятий рік і у більшості українців увірвався терпець чекати на закінчення бойових дій, щоб поїхати на море. Хтось цього року хтось активно досліджує Італію, Балкани та Болгарію, а хтось, з певних причин, починає зондувати – а що ж зараз відбувається в Одесі та області?

Як насправді зараз виглядає відпочинок в улюбленій багатьма українцями Затоці, читайте в ексклюзивному матеріалі редакторки Styler Анни Шиканової.

Чому саме Одеська область

Більшість українців у профільних групах в соцмережах на питання про відпочинок у Одеській області починають писати гнівні коментарі – "вам що, жити набридло?".

А знаєте, набридло жити у атмосфері, коли може будь-коли та будь-де прилетіти. І це стосується не тільки Харкова, Дніпра, Києва, а відносно "спокійного" Львова.

Рішення поїхати у Одеську область було трохи спонтанним, але виваженим. Я розуміла, що там постійно щось літає, часті тривоги, небезпечно і зовсім немає гарантії, що відпочинок буде вдалим. Але насправді я зовсім не жалію, що поїхала до свого улюбленого Чорного моря. Бо воно – моє, українське.

До війни я їздила до друзів на дачу на узбережжі Дніпровського лиману щороку, понад 10 років, і відчувала просто фізичний біль від того, що не можу побачити рідні місця хоча б на декілька днів.

Дорога, транспорт і "тут нічого не їздить"

Добратися до місця призначення ще той квест. Попри попит, цього року зі Львову курсує до Одеси всього три потяги. І звісно, квитків на них немає ніколи. У найкращі часи, до повномасштабної війни, було 10 потягів щодня і вже тоді дістати квитки було суцільною проблемою.

Але Укрзалізниця віддає "пальму першості" автобусам, тобто приватним перевізникам, які користуючись нагодою (а ще й вартістю пального), деруть за квиток в одну сторону від 1750 до 2200 за людину.

І це автобуси, в яких найчастіше немає кондиціонера, зручних крісел для дальніх поїздок, не працює (або відсутній) туалет та інтернет. Але їхати хочеться, тому квитки розкупляють, як гарячі пиріжки взимку.

А перевізники на невеличких бусах (найчастіше "спринтерах") взагалі зараз відчувають себе королями – в них ціна трошки нижче, особливих умов для дальньої подорожі вони надати не можуть, але курсують, як трамваї в робочий день.

Але це тільки частина шляху до Одеси. Наступна частина дороги ще більш складніша, оскільки прямого транспорту до Затоки немає, хіба в об'їзд через Молдову (Паланки). Причина проста – мост зачинений.

Тому випробувати долю ми не стали і вирішили їхати поближче, в сторону Кароліно-Бугаз.

Хто їздив цими шляхами, пам'ятає зручну електричку Одеса – Білгород-Дністровський, яка їздила декілька разів на день і зупинялася по всіх станціях вздовж моря. Електричка досі існує, але їздить вона по дуже дивному графіку – один рейс на день, у липні – по парних, у серпні – по не парних (або навпаки, бо плутаються навіть місцеві), і тільки до станції Кароліно-Бугаз.

Є також маршрутки, які їдуть з головного вокзалу Одеси і які так само мають кінцеву на Кароліно-Бугаз. Ще є один відчайдуха, який робить один рейс на день трошки далі – до станції Сонячна і навіть, як говорять місцеві, їздить і до Білгород-Дністровського, теж один раз на день. Вартість маршрутки до моря – 250 гривень з людини.

Ось так тепер виглядає пляж на станції Сонячна (фото: Анна Шиканова, Styler)

Від Кароліно-Бугаз до будь-якої точки вздовж узбережжя аж до розбитого моста на Затоку їздять таксі і тариф у всіх приблизно однаковий – 350 гривень. Машин багато, тому замовити транспорт неважко. А от розраховувати на звичні нам "Болти" та "Уклони" не варто. Місцевість вважається небезпечною, тому навіть, якщо додаток покаже, що йде пошук – машина може просто не приїхати.

Також не раджу розраховувати на транспорт від "Блаблакар", адже смільчаків, які готові їхати в цей регіон, небагато. А от шахраїв – достатньо і вони активно користуються ситуацією з транспортом.

Звісно, наявність власного автомобіля значно спрощує завдання добратися як до моря, так і потім додому. В районі станції Сонячна ми бачили чимало машин з номерами Харкова, Києва та області, Вінниці, Херсона, Запоріжжя та Миколаєва.

Чи є тут хоч якась "цивілізація"?

Офіційно курорт на узбережжі Чорного моря ніхто не відкривав. І я думаю, що це було б дивно, з огляду на безпекову ситуацію. Але ж коли українці були слухняними? І на кожну заборону завжди знайдуться варіанти, як її обійти.

Тому, цивілізація в районі курортної Затоки є. Але з нюансами. Тобто, ринок на станція Лиманська працює, але Бессарабській ринок, який ближче до мосту, по якому п'ятий рік гатять окупанти, ні.

На Кароліна-Бугаз та поруч є чимало варіантів житла і я підозрюю, що є навіть якась дискотека на пляжі, а от на Сонячній – дуже тихо і ми знайшли тільки один ресторанчик, який працює ввечері і виключно до 23:00. Розваг для дітей та дорослих майже нема, на пляжах немає ані надувних гірок, ані "бананів".

У районі працює декілька великих супермаркетів, є продуктові магазини, кафе та бістро з комплексними обідами, точки продажу місцевого вина, фруктів та овочів. Ви будете здивовані, але є навіть місцева доставка піци та суші. Замовлення – по телефону, і за 40-50 хвилин прилетить хлопчина на мопеді і все привезе.

Дуже здивувало, що майже увесь персонал в кафе, бістро та ресторанах – підлітки, часом років по 16-18 максимум. Декілька разів я питала, звідки вони – казали, що з іншої частини Одеської області та областей поблизу. Напевно бажаючих працювати у небезпечному регіоні немає, тому беруть на роботу усіх, хто погоджується.

Чим ближче до транспорту – тим більше житла. Багато санаторіїв та туристичних баз закриті вже 5 років, але є чимало тих, хто все ж таки почав працювати ще минулого року.

Шукати варіанти приватного житла на дачах важкувато, бо багато хто припинив приймати гостей і не відновив стан садиб за ці 5 років. Але люди поступово повертаються і намагаються налагодити прийом гостей.

Пляжі не пусті, але люди знаходяться на відстані 15-20 метрів одне від одного (фото: Анна Шиканова, Styler)

Середня ціна на добу за людину – 700 -1000 гривень і це проживання у кімнаті зі стандартним базовим набором у вигляді туалету, душу, телевізора, часом ще й кондиціонером та холодильником. Звісно, можна знайти і значно дешевші варіанти, і значно дорожчі – усе на будь-який смак та гаманець.

У багатьох місцях ми чули, що "от почали працювати тільки цього року", "ми відкрилися тільки в липні після великої перерви", "цього року ризикнули знову почати роботу та приймати гостей". Тобто, місцеві почали повертатися на узбережжя разом з тими, хто приїхав подихати морем спочатку у 2025, а тепер і у 2026 році.

Загалом, дивитися на людей, які заробляли щороку за сезон на цілий рік наперед і тепер змушені працювати хоч якось, важко. Бабуся, яка продає кукурудзу, так само боїться вибухів, як і її покупці. Дядько дуже поважного віку, який сам торгує в своїй крамничці, бо онуки за кордоном, а син – на фронті. Кримські татари з чебуреками та пахлавою, яким вже фактично нема куди й їхати – і так вже наїздилися по всій країні з 2014 року.

Ціни на житло, комплексні обіди, чебуреки, фрукти та загалом харчування – абсолютно доступні. Сніданки – від 250 гривень, обіди – 350-500, вечеря – трохи дорожче. Але є зручні бістро, де можна пробігтися з підносом та набрати собі всього і потроху. Ми порівняли і вийшло, що тиждень біля моря обійшовся десь в півтори рази дешевше, ніж у Карпатах. Але є дуже важливий нюанс – безпека.

Є й інша проблема – часто вибиває світло, бо електромережі тепер не витримують ані навантаження, ані обстрілів. Ремонтують все доволі швидко, але це стає проблемою для регіону, де все тримається на електриці, від ліхтарів до систем постачання води в оселю.

З хорошого та цікавого – в курортній зоні активно почали використовувати альтернативні варіанти постачання електроенергії – це й додаткові батареї, і сонячні панелі на всіх дахах, і генератори, і екофло. Багато хто встановив плити на газу (газ у балонах), щоб мати варіант, як приготувати їжу.

Море, лиман та пісок

Наше ріднесеньке Чорне море на перший погляд зовсім не змінилося. Можна тільки уявити, наскільки воно тепер забруднене ракетами, шахедами, мінами та іншими вбивчими елементами війни. Вода так само мінлива – то тепла, то холодна, часом прозора, а часом – припливають водорості. Є прозорі маленькі медузи та часом – бачили рибок. Багато птахів та собак.

Коли я вийшла на свій улюблений пляж – я просто сіла у пісок і заплакала. Це була не тільки радість від зустрічі з морем після довгої перерви, а ще й розпач.

Бо наші чисті пляжі позаростали, металеві парасольки заржавіли, спортивні площадки стоять занедбані, гарні прогулянкові алейки тепер закриті бетоном та антидроновими сітками.

Ніхто не прибирає пісок, не їздять спеціальні машини, немає затишних бесідок для ранкової кави. І навколо – такий собі антураж до фільму про апокаліпсис.

Більшість торгових точок та баз відпочинку закриті вже понад 4 роки (фото: Анна Шиканова, Styler)

Дуже схожа картина і на Дніпровському лимані – місцеві дачники не ризикують купатися та ловити рибу, як раніше, бо може приплисти будь-що у воді. Тому єдина опція, яка доступна – посидіти у тиші (якщо пощастить) на березі та сфотографувати неймовірної краси захід сонця.

Прогулянки узбережжям теж додали сліз – понівечені бази відпочинку, розбиті дачі, заколочені маркети та торгові точки, розібрані до плитки магазини, фанери на вікнах, запущений ставок, на якому колись був шикарний ресторан і від якого теж лишилися тільки понівечені дахи та спогади.

Більшість руйнувань від Кароліна-Бугаз до мосту на Затоку – наслідок обстрілу окупантів. Десь знесло усю базу відпочинку, десь повибивало тільки вікна або знесло дах. Є й інші руйнування – часом. За 5 років будівлі почали руйнуватися через відсутність нагляду.

Я йшла і бачила, яке там вирувало життя ще 5 років назад. І розумію, що багато хто з тих, хто мав тут заробіток, сюди більше не повернеться.

Захід сонця на Дніпровському лимані (фото: Анна Шиканова, Styler)

Один з місцевих бізнесменів розповів, що війна понівечила не тільки територію, бази відпочинку та торгові точки – а ще й життя багатьох людей. Хтось кинув дачу чи бізнес та виїхав за кордон, хтось заколотив магазин та пішов на фронт. Чимало людей пішло з життя через хвороби, алкоголь та й самостійно – з відчаю.

Є й дещо незмінне у цьому регіоні – "кукурудза солодка, пахлава медова, пончики, риба та холодне пиво" – по пляжу бігали юнаки та юнки зі своїми смаколиками. Відпочиваючих не дуже багато, а бажаючих придбати щось – ще менше. Але ці маленькі торговці – як своєрідний талісман морського узбережжя.

Зруйновані російськими ракетами бази відпочинку (фото: Анна Шиканова, Styler)

"Бандеролі" та інші літаючі демони

Скажу одразу – я б не ризикнула везти у цей регіон малих дітей. А тим більше дітей, які бояться вибухів. І дорослих, які від кожного "бабаху" ловлять панічну атаку – я б теж сюди не повезла. Але харківчани, одесити та кияни чесно кажуть – ми тут відпочиваємо і можемо хоча б виспатися. І діти теж.

Давайте будемо чесними, безпечних місць в Україні майже не залишилося. І майже всі українці звикли до певного "армагедону" над головою у будь-який час доби. Інша справа – море.

Нам повезло – майже 5 днів ми відпочивали у відносній тиші. Повітряна тривога бувала й 5-6, і навіть 10 разів на день, але до пляжів нічого не долітало – наше ріднесеньке ППО робило все, аби люди мали хоч трохи відпочинку біля моря.

Пляж періодично затягує димом після обстрілів (фото: Анна Шиканова, Styler)

А от останні дні були важкуватими. Летіли "Онікси", реактивні "бандеролі", шахеди усіх типів і ще ціла купа різного російського металобрухту. "Бахкало" сильно і декілька разів усе узбережжя затягувало противним та їдким димом. На щастя – жодна смертельна зброя не дісталася людей.

Місцеві казали, що це перші такі сильні обстріли за усе літо. В одну з ночей люди настільки втомилися, що просто взяли ковдри та пішли спати на пляж. Бо чомусь багато хто вважає, що саме там безпечніше.

Укриття шукати в місцевості, де все стоїть на піску та воді – не варто. На декількох туристичних базах я бачила таблички "укриття", але дуже сумніваюся, що там можна сховатися.

Наслухалися ми й про укриття в самій Одесі, з пляжу бігти до найближчого місця приблизно 7-8 хвилин, ракета долітає за 5-6. А різні шахеди збивають ще до того, як вони долетять. Ну майже всі збивають.

Біля кожного виходу до моря, на кожній стежці – стоять загородження і таблички, що купатися заборонено. Більшість людей купається, але тримається біля узбережжя, дітей самих у воду ніхто не відпускає.

При кожному звуці люди дивляться у небо, потім перевіряють одеські пабліки, де хлопці чітко інформують, що й куди летить, в яку сторону, скільки часу є на те, щоб забратися до більш безпечного місця.

Ввечері – комендантська година, о 23:00 закриваються ворота на всіх працюючих базах відпочинку та готелях, зачинені магазини та кафе, вимикається світло на всіх вуличках й навіть на трасі.

Такі таблички стоять вздовж всього пляжу (фото: Анна Шиканова, Styler)

Звісно, небезпека є і доволі висока – може прилетіти кусок дрона або приплисти щось вибухове. І печальні випадки за останні роки вже були.

Останні 5 років українцям стільки всього заборонено, що це виснажило багатьох остаточно. Неможливо відкласти своє життя на якесь міфічне "потім", неможливо зупинити дорослішання дітей. І більшість це починає розуміти, тому намагається жити у тих умовах, які ми маємо. Бо іншого часу в нас може просто не бути.

Але я не буду нікого закликати їхати на відпочинок на узбережжя біля нашого Чорного моря, бо це справді – небезпечно. Якщо ж ви все таки наважитеся, то дам пораду – зважте добре своє рішення, підготуйтеся до будь-якої ситуації та будьте дуже обережні.